У одному селі жив молодий хлопець.
І був він дуже закоханий в першу красуню.
Дівчина володіла серцями майже усіх юнаків у селі. Дуже пишалася своєю привабливістю, але нікому не віддавала перевагу. І тоді вирішив юнак стати воїном, сильним і сміливим. Що побачивши могутнього бійця, в обмундируванні, з нагородами, дівчина стане його дружиною.
І пішов він у місто, на солдатську службу. Дослужився до офіцера. Відрізнився у боях. Змужнів і повернувся героєм в рідне село. Але дівчина навіть не подивилася в його сторону.
Втім, вона так і не вибрала свого судженого. Тоді молодий чоловік вирішив стати багатим, вже тоді дівчина точно не встоїть перед дорогими подарунками.
Поступив він на службу до купця охоронцем, вчився у того. І незабаром відкрив свою справу. Розбагатів і повернувся в рідне село усіма шанованим купцем. Але дівчина байдуже прийняла його подарунки. Лише показала ще щедріші підношення від інших претендентів її руки.
І тоді вирішив чоловік набратися мудрості. Залишив він усі свої багатства сім’ї і пішов по світу шукати розуму.
Повернувся він через декілька років в рідне село, славлячись людиною мудрою. Але не пішов він до будинку красуні, а став спокійно жити, ділячись з іншими своєю мудрістю.
Пройшов час, дівчина так і не вийшла заміж. Вважаючи негідними її краси усі пропозиції. Але потік днів невблаганний, і кожен новий день дзеркало відбивало все меншу привабливість жінки. І ніхто вже не хотів брати її в дружини. Непомірна гординя і чванливість відлякували людей.
Залишившись одна, прийшла жінка до мудреця і запитала, чи хоче він узяти її в дружини. І м удрець погодився.
Обурилися люди:
– Навіщо ти береш за дружину сварливу стару жінку, яка зробила тобі так багато зла?
Посміхнувся мудрець:
– Я бачу тільки добро. Якщо б не вона, я б ніколи не став тим, ким є зараз.