Людині для щастя потрібно небагато: обійняти дитину, щодня засинати і просинатись в обіймах коханої людини. І все це робити з любов’ю. Пропоную невеличку притчу про Любов та Щастя, які йдуть поруч:
-Куди йде Любов? – Запитало маленьке Щастя у свого батька.
– Вона вмирає – відповів батько. – Люди не бережуть те, що мають. Просто не вміють любити!
Маленьке щастя задумалося: “Ось виросту великим і стану допомагати людям!”
Йшли роки. Щастя підросло і стало великим. Воно пам’ятало про свою обіцянку і щодуху прагнуло допомагати людям. Але його не чули. І поступово Щастя з великого стало перетворюватися на маленьке і знесилене.
Воно дуже злякалося зовсім зникнути. Відправилося в далеку дорогу, щоб знайти ліки від своєї недуги.
Довго йшло Щастя, не зустрічаючи нікого на своєму шляху. Стало йому зовсім погано. І зупинилося воно відпочити . Вибрало розлоге дерево і прилягло. Тільки задрімало, як почуло кроки, що наближаються .
Відкрило очі і бачить: іде по лісу старезна баба вся в лахмітті. Боса з палицею. Кинулося Щастя до неї :
– Сідайте. Ви, напевно, втомилися. Вам потрібно відпочити і попоїсти.
У старенької підкосилися ноги, і вона буквально звалилася в траву. Трохи відпочивши, мандрівниця розповіла Щастю свою історію:
– Прикро, коли тебе вважають такою старезною. Адже я така ще молода, і звуть мене Любов!
– То це ви Любов?- Вигукнуло Щастя.- Але мені говорили, що Любов найпрекрасніша з світі!
Вона сумно поглянула на нього і запитала:
– А тебе як звуть?
– Щастя.
– Ось як? Мені теж казали, що Щастя має бути прекрасним.
І з цими словами вона дістала з свого лахміття дзеркало. Щастя , глянувши на своє відображення, голосно заплакало. Любов підсіла до нього і ніжно обійняла рукою.
– Що ж з нами зробили ці злі люди і доля? – Схлипує Щастя .
– Нічого, – говорила Любов , – Якщо ми будемо разом і станемо піклуватися один про одного, то швидко станемо молодими і прекрасними!
І ось під тим розлогим деревом Любов і Щастя уклали свій союз – ніколи не розлучатися.
З тих пір, якщо з життя людини йде Любов, разом з нею і Щастя пропадає, порізно їх не буває.
А люди й досі зрозуміти цього не можуть.