Людині для щастя потрібно небагато: обійняти дитину, щодня засинати і просинатись в обіймах коханої людини. І все це робити з любов’ю. Пропоную невеличку притчу про Любов та Щастя, які йдуть поруч:

-Куди йде Любов ? – Запитало маленьке Щастя у свого батька .

– Вона вмирає – відповів батько. Люди , не бережуть те , що мають . Просто не вміють любити !

Маленьке щастя задумалося : Ось виросту великим і стану допомагати людям !

Йшли роки . Щастя підросло і стало великим. Воно пам’ятало про свою обіцянку і щодуху прагнуло допомагати людям , але люди його не чули. І поступово Щастя з великого стало перетворюватися на маленьке і знесилене . Дуже воно злякалося , як би зовсім зникнути, і відправилося в далеку дорогу , щоб знайти ліки від своєї недуги .

Чи довго чи коротко йшло Щастя , не зустрічаючи нікого на своєму шляху , тільки стало йому зовсім погано. І зупинилося воно відпочити . Вибрало розлоге дерево і прилягло . Тільки задрімало , як почуло кроки, що наближаються .

Відкрило очі і бачить : іде по лісу старезна баба вся в лахмітті , боса і з палицею . Кинулося щастя до неї : – Сідайте. Ви, напевно , втомилися . Вам потрібно відпочити і попоїсти. У старенької підкосилися ноги , і вона буквально звалилася в траву. Трохи відпочивши , мандрівниця розповіла  Щастю свою історію:

– Прикро , коли тебе вважають такою старезною ,  адже я така ще молода , і звуть мене Любов !

– То це ви Любов ! Вигукнуло Щастя . Але мені говорили , що любов це найпрекрасніше з того , що є на світі !

Любов сумно поглянула на нього і запитала:

– А тебе як звуть ? – Щастя .

– Ось як ? Мені теж казали , що Щастя має бути прекрасним . І з цими словами вона дістала з свого лахміття дзеркало. Щастя , глянувши на своє відображення , голосно заплакало . Любов підсіла до нього і ніжно обійняла рукою.

– Що ж з нами зробили ці злі люди і доля ? – Схлипує Щастя .

– Нічого, – говорила Любов ,

– Якщо ми будемо разом і станемо піклуватися один про одного , то швидко станемо молодими і прекрасними.

І ось під тим розлогим деревом Любов і Щастя уклали свій союз ніколи не розлучатися .

З тих пір, якщо з чийогось життя іде Любов , разом з нею йде і Щастя , порізно їх не буває .

А люди й досі зрозуміти цього не можуть.

Психолог    Липовська Л.А.